​

Європейська правова взаємодопомогаe 

​

Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, підписана в Страсбурзі 20 квітня 1959 року в рамках Ради Європи, передбачає, що Договірні Держави надають одна одній найширшу правову допомогу у кримінальних справах для розслідування та судового розгляду злочинів. в оптимальних умовах. Відповідно до статті 26 Конвенції Франція та Швейцарія вдалися до двосторонньої угоди.    

​

Текст, що діє в 32 країнах, стосується, перш за все, доручень, які є найпоширенішим засобом взаємної правової допомоги. Вони визначаються як «завдання, які орган влади, відповідальний за функції інструктажу, дає іншому органу для виконання певних інформаційних дій, які він не хоче або не може виконати сам». Таким чином, Конвенція визначає (ст. 3), що запитувана держава зобов’язується «виконувати у формах, передбачених її законодавством, доручення щодо кримінальної справи, які будуть адресовані їй судовими органами заявника і чиї метою є проведення слідчих дій або передача речових доказів, файлів або документів". 

​

При цьому стаття 5 Конвенції уповноважує будь-яку Договірну державу залишати за собою право за певних умов виконувати листи-доручення з метою обшуку чи арешту об’єктів. 

Зміст угоди також стосується інших форм взаємодопомоги: 

- надання юридичних документів – зокрема виписок із судимостей у рамках кримінальної справи; 

- вручення процесуальних документів або судових рішень або взаємна допомога щодо явки свідків, експертів і обвинувачених; 

- денонсація з метою судового переслідування, запроваджена статтею 21 Конвенції, яка дозволяє державі просити іншу Договірну державу порушити справу проти особи, яка, вчинивши злочин у запитуючій країні, потім знайшла б притулок у запитуваній країні. з якої він не може бути виданий, якщо він, наприклад, є громадянином цієї держави.

 

Стаття 15 Конвенції (розділ V) також визначає, що доручення надсилаються від Міністерства юстиції до Міністерства юстиції, за винятком екстрених випадків, коли запити можуть надсилатися безпосередньо від судового органу до суду._cc781905- 5cde-3194-bb3b-136bad5cf58d_

Нарешті, будь-яка відмова в наданні допомоги повинна бути вмотивована (ст. 19).

 

 

Запити складаються в письмовій формі, передаються та виконуються безпосередньо національними судовими органами. 

Запити на тимчасову передачу або транзит затриманих і передачу повідомлень про засудження мають проходити через центральні органи влади країн Союзу. 

​

У термінових випадках запити можуть надсилатися через Інтерпол або будь-яку іншу компетентну організацію згідно з правилами Договору про Європейський Союз. 

 

Країна Союзу, від якої запитується допомога (запитувана країна), повинна дотримуватись формальностей і процедур, зазначених країною Союзу, яка подала запит (запитуюча країна), і виконати його якомога швидше, беручи до уваги крайні терміни вказані якнайкраще. 

 

Що стосується процесуальних документів, то країни Союзу направляють безпосередньо поштою особам, які перебувають на території іншої країни Союзу, документи, які їм призначені. У деяких випадках за надсилання цих документів відповідають компетентні органи запитуваної країни. 

 

Судовий або центральний орган влади в країні Союзу може встановити прямий контакт з поліцейським або митним органом іншої країни Союзу або, у разі запитів про взаємну допомогу, пов’язану з провадженням, з адміністративним органом іншої країни. країна ЄС.

  Країни Союзу можуть спонтанно обмінюватися інформацією щодо кримінально караних дій та адміністративних правопорушень, за санкції чи лікування яких відповідає одержувач. 

 

Специфічні форми взаємодопомоги

• Викрадені предмети, знайдені в іншій країні Союзу, надаються запитуючій країні з метою їх повернення власнику. 

• Особа, затримана на території запитуючої країни, за згодою влади може бути тимчасово передана до країни, де проводиться розслідування. Якщо цього вимагає одна з країн, згода відповідної особи буде необхідною умовою для їх передачі. 

• Свідок або експерт може бути заслуханий судовими органами іншої країни ЄС за допомогою відеоконференції, якщо це не суперечить основним принципам запитуваної країни та якщо всі залучені сторони погоджуються._cc781905-5cde -3194-bb3b-136bad5cf58d_

• Контрольовані поставки дозволені на території іншої країни ЄС у контексті кримінальних розслідувань, пов’язаних із правопорушеннями, які тягнуть за собою екстрадицію.

• Дві або більше країн можуть створити спільну слідчу групу з певною метою та на обмежений період на основі спільної угоди, укладеної між ними.

• Розслідування також можуть проводитися агентами, які діють під секретною або вигаданою особою, за умови, що вони дотримуються національного законодавства та процедур. 

• Телекомунікації можуть бути перехоплені на запит компетентного органу іншої країни Союзу, призначеного для цього в цій країні Союзу.